Правова система Європейського Союзу: джерела, принципи, структура
Право Європейського Союзу (EU law; European Union law) - унікальний правовий феномен, що склався під час розвитку європейської інтеграції в рамках Європейських співтовариств і Європейського Союзу, результат реалізації наднаціональної компетенції інститутів Європейського Союзу. Право Європейського союзу є специфічним правопорядком, правова система склалася на стику міжнародного права і внутрішньодержавного права держав-членів Європейського Союзу, що володіє самостійними джерелами і принципами. Автономність Права Європейського Союзу підтверджується рішеннями Суду Європейського Союзу.
Термін «право Європейського Союзу» вживається з початку 1990-х рр. з появою Європейського Союзу, до цього правовий масив, що склався позначався як «право Європейських співтовариств», «право Європейського співтовариства», хоча останні поняття не рівнозначні поняттю «право Європейського Союзу». Деякі вчені розглядають поняття «Право Європейського Союзу» як синоніми ширшого поняття «Європейське право», яке використовується у більш вузькому сенсі.
Центральною ланкою, ядром права Європейського Союзу і права Європейських співтовариств є право Європейського Співтовариства (право ЄС). Стрижнем же, конструкцією права ЄС є принципи права ЄС - вихідні положення найбільш загального характеру, що визначають зміст, реалізацію і розвиток усіх інших норм права ЄС.
Принципи права ЄС розділяють на функціональні і загальні.
До функціональних принципів відносяться принцип верховенства права ЄС і принцип прямої дії права ЄС. Принцип верховенства права ЄС означає пріоритет норм права ЄС над нормами національного законодавства держав-членів, норми національного права держав-членів не повинні суперечити нормам права ЄС. Принцип прямої дії права ЄС означає безпосереднє застосування права ЄС на території держав-членів, норми права Співтовариства діють без будь-якої трансформації в правопорядок держави-члена. Дані принципи були вироблені практикою Суду шляхом тлумачення установчих документів інституції. До числа загальних принципів права ЄС належать принцип охорони прав і свобод особистості, принцип правової визначеності, принцип пропорційності, принцип недискримінації, принцип субсидіарності, а також ряд процесуальних принципів.
Деталізуємо функціональні принципи права ЄС:
1) принципи субсидіарності і пропорційності (принципи надання повноважень);
2) пріоритет норм права ЄС над національним правом держав-членів;
3) пряму дію норм права ЄС на території держав-членів;
4) можливість судового захисту прав, що випливають з права ЄС (принцип відповідальності держав-членів за порушення права Співтовариства);
5) відкритість правотворчого процесу в рамках ЄС.
Деякі вчені, такі як Л. Л. Богачова, В. В. Колісніченко, В. І. Муравйов та інші, також виокремлюють спеціальні принципи права Європейського Союзу. Спеціальні принципи Європейського права об’єднують велику групу різнорідних за своїм характером принципів. Принципи діяльності ЄС (ст.ст. 2, 6 Договору про ЄС) визначають порядок реалізації Союзом наявної у нього компетенції - принцип законності, принцип гласності, принцип поваги національної індивідуальності держав-членів, принцип самоідентифікації ЄС.
Спеціальні принципи права ЄС застосовні і до співпраці держав і в рамках другої і третьої опор. Лісабонський договір, ліквідуючи систему трьох опор, поширює дію принципів субсидіарності та пропорційності на всі сфери функціонування ЄС (п. 6 ст. 3, п. 1 ст. 5 Договору про ЄС, ст. 1 Лісабонського договору).
Необхідно підкреслити, що спеціальні принципи права ЄС поширюються на Договір про ЄС як на один із засновницьких документів, тобто є частиною первинного права. Визнаючи для себе обов’язковим Договір про ЄС, держави взяли на себе зобов’язання виконувати положення актів органів ЄС, згідно з цим договором. У зв’язку з цим, якщо держава не забезпечує здійснення зобов’язань, що випливають із обов’язкових норм вторинного права, вона тим самим допускає порушення відповідної норми Договору про ЄС.
Право Європейського Союзу має оригінальну систему джерел. Форми (джерела) права Європейського Союзу утворюють цілісну систему джерел з властивою для такої системи ієрархією актів. Система джерел права Європейського Союзу включає в себе дві групи актів - акти первинного права і акти вторинного права.
До актів первинного права відносяться усі установчі договори Європейського Союзу. За своєю юридичною природою акти первинного права є міжнародними договорами. Норми актів первинного права мають вищу юридичну силу по відношенню до всіх інших норм Європейського Союзу, що містяться в актах вторинного права.
Особливістю Європейського Союзу є те, що в його основі лежать кілька міжнародних договорів установчого характеру. В першу чергу це Паризький договір про створення Європейського об’єднання вугілля і сталі 1951 року, Римський договір про заснування ЄС 1957 р., Римський договір про створення Європейського співтовариства по атомній енергії (Євратом) 1957 р., Маастрихтський договір про Європейський Союз 1992 року, Лісабонський договір 2007 р., так звані «установчі договори у вузькому сенсі». Дані договори мають «конструкційний» характер для Європейського Союзу. До «засновницьких договорів у широкому сенсі» зазвичай відносять всі перераховані вище акти, а також міжнародні договори, які їх змінюють і доповнюють: Брюссельський договір, який засновував єдину Раду і єдину Комісію європейських співтовариств (Договір про злиття) 1965 р., Бюджетний договір 1970 р., Бюджетний договір 1975 р., Єдиний європейський акт 1986 р., Амстердамський договір про зміну Договору про європейський Союз, договори, що засновували європейські співтовариства і ряд пов’язаних з ними актів 1997 р. На Конференції держав-членів, що завершилася 11 грудня 2000 року в м. Ніцца, були схвалені чергові зміни до установчих договорів Союзу (Ніццький договір 2001 р.). Ці зміни були остаточно оформлені 14 лютого 2001 р.
Загальновизнані принципи і норми міжнародного права як норми jus cogens є універсальними і обов’язковими для всіх суб'єктів міжнародного права (ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.), що підтверджується у преамбулі Договір про ЄС і Конституціях ряду держав-членів ЄС (наприклад, ст. 9-1 Конституції Австрії, ст. 10 Конституції Італійської Республіки) і є обов’язковими для держав-членів ЄС.
До актів вторинного права відносяться акти, які приймаються інститутами Союзу, а також всі інші акти, що приймаються на основі установчих договорів. У визначенні джерел вторинного права спостерігається зіткнення підходів до розуміння джерел в континентальній і загальній (англо-саксонській) правових сім’ях (визнання як джерела юрисдикційних актів), а також вплив концепції джерел в міжнародному праві.
Вторинне право Європейського Союзу має своїми джерелами різні категорії правотворчих форм. Перша категорія актів вторинного права - це нормативні акти; до них відносяться регламенти, директиви, рамкові рішення, спільні рішення Європейського об’єднання вугілля і сталі, рекомендації Європейського об’єднання вугілля і сталі. Друга категорія - це індивідуальні акти, до них відносяться рішення (окрім спільних вирішень Європейського об’єднання вугілля і сталі). Третя категорія - це рекомендаційні акти, до яких відносяться рекомендації (крім рекомендацій Європейського об’єднання вугілля і сталі) і висновки. Наступною категорією актів вторинного права є акти про координацію Спільної зовнішньої політики і політики безпеки, а також співробітництва поліцій і судових органів в кримінально-правовій сфері. До даної категорії актів відносяться принципи і загальні орієнтири, спільна позиція, спільна акція, загальна стратегія. Окрему категорію актів складають юрисдикційні акти - рішення Суду ЄС. До джерел вторинного права відносяться акти sui generis - «неофіційні» форми права, не передбачені установчими договорами акти, які видаються органами Союзу (зазвичай виражаються, як рішення конкретного органу або резолюція). Останню категорію джерел вторинного права можна позначити як міжнародні акти, в неї входять рішення і акти представників держав-членів, конвенції між державами-членами укладені на основі установчих договорів, міжнародні договори Європейського Союзу.
Своєрідність Європейського Союзу зумовлює і структурні особливості права Європейського Союзу. Структуру права Європейського Союзу складають декілька взаємопов’язаних між собою компонентів. Компонентами структури права Європейського Союзу є установчі договори Європейського Союзу, положення про права та основні свободи людини.
